Радник президента Олександр Камишин запропонував пілотний проект, спрямований на сприяння поверненню українців з Німеччини, особливо тих, хто може зробити внесок в оборонну промисловість, як повідомляє «ТСН».
Так, прем'єр-міністр України Денис Шмигаль під час свого візиту до Берліна висловив надію, що українці, які шукали притулку в Німеччині, повернуться в Україну. Однак ці заяви викликали як сильні емоції, так і широко розповсюджену дезінформацію про майбутнє українських чоловіків в ЄС.
У багатьох онлайн-дискусіях, особливо на платформах соціальних мереж, таких як Facebook і Telegram, домінували побоювання щодо того, чи висилатиме Німеччина українських чоловіків призивного віку. Незважаючи на ці побоювання, українські чоловіки, як і жінки та діти, мають право на тимчасовий захист у Німеччині відповідно до Директиви ЄС 2001/55/EC, яка надає гуманітарний захист у надзвичайних ситуаціях.
Зокрема, громадяни України перебувають під тимчасовим захистом у Німеччині відповідно до розділу 24. Цей захист діє щонайменше до березня 2026 року, і немає жодних термінових правових підстав для його скасування, навіть якщо є політичний тиск або кампанії з дезінформації.
Найбільша в Німеччині організація з прав іммігрантів Pro Asyl повідомила про отримання запитів від українських чоловіків, які стурбовані тимчасовим характером свого перебування та потенційними наслідками повернення в Україну, включаючи страх покарання за ухилення від військової служби.
Проте Pro Asyl запевняє, що право на перебування під тимчасовим захистом не може бути легко відкликане, а повернення в Україну не призведе до автоматичної депортації.
Тимчасовий захист вважається більш безпечним варіантом, ніж пошук притулку, який супроводжується більш суворими умовами, включаючи заборону на роботу протягом кількох місяців та обов'язкове проживання в притулках для біженців.
Більше того, шанси на успішне отримання притулку в Німеччині відносно невеликі, при цьому значна частина заяв на надання притулку від українців відхиляється. За останніми даними, Федеральне відомство з питань міграції та біженців (BAMF) обробило 1399 заяв на надання притулку від українців, і лише близько 7% з цих заяв закінчилися позитивними рішеннями.
Питання депортації, яке турбує багатьох, також прояснюється експертами-юристами. Країни ЄС, включаючи Німеччину, дотримуються принципу невисилки, який забороняє депортацію біженців у країни, що переживають війну, такі як Україна. Депортація може мати місце лише в випадках, коли йдеться про національну безпеку, громадський порядок або інші серйозні правопорушення. Проте експерти підкреслюють, що такі заходи вимагатимуть судового процесу, що забезпечує захист прав біженців.
Окрім побоювань щодо депортації, українські чоловіки призивного віку, які проживають за кордоном більше трьох місяців, зобов'язані зареєструватися в українських консульствах для збереження своїх військових обов'язків. Однак це не означає, що їх автоматично депортують з приймаючих країн. Посольства та консульства зобов'язані інформувати громадян про їх статус призивника, але не мають повноважень вручати повістки або виконувати накази про депортацію.
Женевська конвенція про статус біженців, ратифікована Німеччиною та іншими європейськими країнами, забороняє примусове видворення біженців, якщо тільки не існує суттєвих загроз національній безпеці або громадському порядку.
Отже, жодна країна-член ЄС або інша країна, що дотримується міжнародних угод, не порушить права українських біженців, примусово депортувавши їх. Біженці, які отримали статус захисту, вважаються законно проживаючими в приймаючих країнах, і їх права на перебування захищені до тих пір, поки Україна залишається в стані війни.
Хоча жодна країна ЄС наразі не розглядає примусове повернення біженців, ведуться постійні дискусії щодо програм добровільного повернення. Проте експерти сходяться на думці, що ключовими факторами, що впливають на рішення біженців повернутися в Україну, є безпека та економічні умови.
Багато українців навряд чи повернуться, поки в Україні триває війна і відсутні стабільні умови життя, такі як житло та можливості працевлаштування. Крім того, деякі українці успішно інтегрувалися в приймаючі країни, вивчивши мову і отримавши роботу, що означає, що тепер вони є частиною суспільств, в яких оселилися.
Особливої уваги заслуговує ситуація з молодими українцями, які швидко адаптувалися до життя за кордоном. Такі країни, як Швейцарія, Австрія, Німеччина та Франція, вклали значні кошти в українську молодь, пропонуючи можливості для освіти та працевлаштування.
Ці інвестиції розглядаються як частина більш широких зусиль щодо забезпечення майбутнього української молоді, яка часто вважається цінною демографічною групою. Такий акцент на молоді, разом із більш широкою соціальною та економічною інтеграцією біженців, припускає, що деякі українці можуть побачити своє майбутнє за межами України, особливо якщо війна триватиме протягом тривалого періоду.
Заглядаючи вперед, майбутнє українських біженців після 2026 року залишається невизначеним. Експерти пропонують кілька потенційних сценаріїв для тих, хто вирішить залишитися в Німеччині.
Одна з можливостей полягає в тому, що країни ЄС можуть прийняти рішення про продовження тимчасового захисту, якщо ситуація в Україні залишиться важкою. Як альтернативу окремі країни можуть реалізувати власні національні програми захисту або проживання для українців.
У деяких випадках тривале перебування та інтеграція в приймаючих країнах можуть призвести до можливості постійного проживання або інших форм захисту, хоча умови для такого статусу відрізняються в залежності від країни.