Поставити життя на паузу – не вирішення. Як психологи в Європі підтримують українських біженців.

З початку війни близько 85 тисяч українських біженців знайшли тимчасове притулок у Румунії. Українські психологи Янна Николайчук і Галина Раховецка – також біженки. Вони працюють в міжнародних гуманітарних організаціях, допомагаючи співвітчизникам. Депресія, ПТСР, тривожність – запитів дуже багато. Як психологи допомагають українцям, які зіткнулися зі стресом через війну – читайте детальніше в матеріалі РБК-Україна.

Янна Николайчук: "Ми всі повинні повернутися додому психічно здоровими"

Янна – сертифікований тренер Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), арт-терапевт, спеціаліст з метафоричного підходу в психології.

– Війна застала мене в Києві. Разом з донькою ми, як і багато наших співвітчизників, пройшли через початковий шок втечі. Коли ж трохи прийшли в себе, я, усвідомлюючи, що багато хто переживає те ж саме, запитала себе: як можу допомогти іншим? І зараз я підтримую українців у їхній боротьбі з психологічними травмами.

– З якими основними труднощами ви стикаєтеся в роботі?

– Оскільки я також відчула на собі специфічний ефект біженця, то особливих проблем у роботі практично не відчуваю. Іноді емоційно важко, адже потрібно віддавати багато власної енергії. Проте, коли бачу, як після терапії людині стає легше, спостерігаю позитивну динаміку її стану, то і мені стає легше на душі.

Одна з таких історій – це історія 17-річної дівчини, назвемо її Тетяною, яку до мене на консультацію привели батьки. Дівчина повністю закрилася в собі, майже не виходила зі своєї кімнати, не розмовляла, цікавилася лише малюванням. Мовчала Тетяна і на перших сеансах.

Фото: Янна Николайчук

Тоді я запропонувала їй намалювати ті емоції, які вона відчуває. Спробувати передати свій настрій, образи і символи, які вона бачить у своїй уяві, на папері. І це спрацювало!

Дівчина поступово почала відкриватися. А через півтора місяця терапії вже досить емоційно розповідала про свої переживання, про самотність і невпевненість, викликані війною і переїздом. Через деякий час відбулася ще більша трансформація, і з мовчазної, пригніченої дівчини Тетяна перетворилася на впевнену особистість, яка вже будувала плани на навчання у вузі.

– Як би ви визначили основні психологічні проблеми, з якими стикаються біженці?

– В першу чергу, це відчуття втрати, провини, покинутості, депресія, панічні атаки. Часто ці негативні явища посилюються сімейними конфліктами або навіть розладами харчової поведінки. Ті, хто пережив бомбардування або втрату близьких, часто страждають від ПТСР. Їх лякають будь-які гучні звуки.

Тут важливо якомога раніше звернутися за допомогою до фахівців. Наприклад, одна моя клієнтка, яка пережила жахи окупації в Херсоні, дуже довго подавляла свої переживання і лише коли зрозуміла, що самостійно з своїм станом їй не впоратися, прийшла до мене. Працюємо, що називається, крок за кроком, і позитивні зрушення вже є.

Суттєва проблема, негативно впливаюча на психологічний стан наших біженців, – тривалий і часто безрезультатний пошук роботи. Так, до мене звернувся один багатодітний батько, який перебував у глибокій депресії. Його сім'я, після того як їхня квартира в Харкові була зруйнована під час чергової бомбардування, змушена була евакуюватися до Бухареста. Фінансових запасів сім'я не мала, а якусь роботу довгий час на чужині її глава знайти не міг. Питання забезпечення сім'ї з кожним днем набувало катастрофічних реалій.

Крім того, цей чоловік, як він мені потім зізнався, відчував провину за те, що не пішов воювати і вважав себе втікачем. Хоча, за законом, як батько трьох неповнолітніх дітей, він мав повне право разом з сім'єю виїхати за кордон. Він навіть розглядав варіант розлучення, щоб потрапити на фронт захищати Україну.

В ході терапії ми з'ясували, що головний його пріоритет – сім'я. А якщо він розлучиться з дружиною і піде на фронт, то хто ж подбає про його неповнолітніх дітей? На щастя, за кілька консультацій ми змогли знайти такий вихід із ситуації, таке рішення, яке не тільки покращило моральний стан чоловіка, але й позитивно вплинуло на всю його сім'ю.

Я використовувала специфічну техніку, яка допомагає побачити нові можливості і відкритися для них. Потрібно було лише кілька консультацій, щоб почути від клієнта радісне: "Здається, зі мною вже все в порядку!", а незабаром він повідомив, що знайшов хорошу роботу з прийнятною зарплатою, яка дозволить не тільки утримувати сім'ю, але й донатити на потреби ЗСУ.

– Янна, а які методи і підходи ви використовуєте при роботі з людьми, які пережили психологічні травми внаслідок біженства?

– Перший крок – зняти стрес, адже в стресі людина не може ясно мислити. Далі застосовую релаксаційну техніку, медитацію, дихальні вправи, арт-терапію, щоб допомогти людині відірватися від болю. Використовую також когнітивно-поведінкову терапію і психологію.

Одна моя клієнтка приїхала до Бухареста з маленькою дитиною і мамою. На жаль, після пережитого стресу мама захворіла на онкологію і померла. Ми працювали з клієнткою над тим, щоб знайти опору всередині себе. В таких моментах важливо навчитися трансформувати біль у вдячність, наприклад, вдячність долі за те, що мама була у твоєму житті, за щасливі моменти перебування поруч з нею, ваші спільні добрі справи тощо. Біль поступово переходить у любов і стає ресурсом.

– Чи трапляються випадки, коли ви рекомендували клієнтам звернутися за медичною допомогою або скористатися медикаментозною терапією?

– Як психолог, я не маю права призначати ліки. Якщо ж бачу, що консультацій недостатньо і депресія потребує медикаментозної підтримки, то, звичайно ж, направляю