Співачка Тетяна Піскарева: Усі, хто втік, повинні усвідомити – нас ніде і ніхто не чекає.

Про втікачів-артистів, участь у шоу "Супермама" та скандали з іншими учасницями, про Регіну Тодоренко, сучасну музику та особисте - в інтерв'ю РБК-Україна розповіла Заслужена артистка України Тетяна Піскарьова.

Артистка виступає з 1997 року, її пісні "Сестра", "Люблю" та "Солов'їна" вже стали народними. Вона була солісткою Зразково-показового оркестру Збройних Сил України та відмовилася від треків російською мовою.

РБК-Україна розпитала Піскарьову, що вона думає про "шароварщину", чому не змогла залишитися за кордоном і як бореться зі стресом.

– Ви були вокальним тренером на двох сезонах "Фабрики зірок". Що ви можете сказати про Регіну Тодоренко? Якою вона була на "Фабриці"?

– Вона була цілеспрямованою, активною. Вона хотіла досягти успіху, хотіла навчитися, завжди запитувала, коли готувалися номери, тому що ми всі були як одна сім'я: усі тренери, спеціалісти. Багато творчих, вокальних порад, щодо дихання, я їй давала. Ми ніколи навіть не могли подумати, що станеться така неприпустима та незрозуміла для людства, для Всесвіту, ситуація.

Вона була такою відкритою, гучною, яскравою. Мені здається, що коли вона почала будувати якісь відносини в Росії, це було, по-перше, пов'язано з її цілеспрямованістю. Напевно, вона вважала, що Україна повинна підкоритися їй лише після того, як вона підкорить російський шоу-бізнес, я так собі думаю. За неї я не можу відповідати, але тоді, в ті часи, було так, ніби в підсвідомості, що потрібно їхати в Москву, там підкорити, а потім ти станеш в Україні відомою або популярною.

Таке думка існувала багато років. Ніби перший крок такий. Але всі забувають, що перший крок вони робили і роблять в Україні. Тому що в Україні найкращі спеціалісти в навчальних закладах. Вчаться вони тут, а потім їдуть. Ну, зараз взагалі про це мова не може йти. Треба бути зовсім дурним і не в своєму розумі, коли у тебе в країні таке горе, а ти кудись їдеш щось підкоряти. Не знаю, навіщо і для чого. Ну, це вже неприпустимо.

– А що ви думаєте про її поведінку та вчинки зараз, на фоні масштабної війни?

– Мені здається, що молодому поколінню артистів, які зараз співають, таке навіть в голову не прийде. Тому що це правильна позиція, бо я люблю свою державу, умови, батьків, сім'ю, землю, батьківщину. І це точка. А далі ти вже або ти розумний, або дурний. Я думаю, що це гроші. Я думаю, це статус грошей. Вона вийшла заміж, знаєте, насолодилася, напевно, станом.

Знаєте, от у мене така картинка світу, що якщо я викреслила, то я викреслила. А викреслюємо ми сьогодні багатьох людей навіть підсвідомо. Не спеціально, тому що Регіна мені нічого поганого не зробила, але вона сьогодні відверто транслює зрадницьку позицію. Вона просто забула, звідки вона і що вона із себе представляє, і звідки вона почала пити воду. А в той колодязь вона просто плює.

Тетяна Піскарьова висловилася про зрадницю Тодоренко (фото надано співачкою)

– Ви були солісткою Зразково-показового оркестру Збройних Сил України. Це дуже важлива і відповідальна роль. Чим найбільше вам запам'ятався цей період?

– Я з ансамблем Збройних Сил України живу все своє життя. Те, що в трудовій книжці у мене було написано, що я солістка, це означає лише те, що мені дуже пощастило потрапити в такий великий професійний склад високих музикантів під керівництвом полковника Дмитра Жановича Антонюка. Це просто неймовірний, легендарний диригент, який об'єднує навколо себе крутих музикантів, а мені, значить, пощастило, і він побачив у мені той потенціал, коли я була молодою.

А зараз я доросла і все своє життя ми з ними працюємо разом. Вони грали та супроводжували мої три сольних концерти. Тобто ми з ними співпрацюємо все життя. І будь-яке виступлення, якщо вони запрошують, одразу всі партитури беру, репетиція - і виходимо на сцену. Тобто наше співробітництво триває.

– А що ви можете сказати про артистів-чоловіків, серед яких Потап, Олег Винник, Влад Яма? Вони виїхали і при цьому транслирують це в соцмережах. І вже перебуваючи за кордоном, вони встигли не раз скандалити.

– Я сама з початку війни була змушена виїхати з рідного дому. Чоловік посадив мене, двох дітей, собаку, і вивіз на кордон. І ми перетинали вже там пішки кордон, тому що дуже багато було людей. Моменти жахливі. І я повинна півтора року слухатися чоловіка, згадувати кожен день, що в першу чергу я мама, що діти - це майбутнє, що мої дівчатка повинні бути здоровими, психологічно витривалими, і вони повернуться в Україну, коли закінчиться війна. І будуть створювати нові пісні, народжувати дітей. Тому що чоловік мені поставив таку задачу, я відокремила себе як творчу особистість, тому що я була мамою.

Коли я зрозуміла, що нічого не можу з цим зробити, навіть незважаючи на те, що я за кордоном провела три всеукраїнських міжнародних фестивалі, навіть якщо я об'єднала навколо себе дітей українських біженців, ми з ними працювали... Я нічого не змогла з цим зробити, я просто розуміла, що якщо я не повернуся в Україну - я просто не зможу ні дихати, ні жити. Просто я була вирвана, як дерево без коріння. Я повернулася і щаслива.

Тому всім, хто, скажімо так, втік, потрібно розуміти. По-перше, нас ніде ніхто не чекає. По-друге, ми нікому взагалі не потрібні. По-третє, якщо ми потрібні, то тільки своїй Україні та українцям. Якщо ці люди усвідомлюють, що вони справді втекли, то їм потрібно просто зрозуміти, що немає їм спокою і немає їм душевного заспокоєння ніде, а тільки повертатися додому.

Ніколи не буває занадто пізно. Беріться, вставайте, повертайтеся, дивіться сміливо в обличчя людям, поясніть їм свою погоду і починайте працювати на благо України. Це важливо.</