Мустафа Джемілєв: Кримських татар вважали ненадійними, але ми стали головною силою проти окупації.

Про ситуацію в Криму, життя кримських татар на материковій Україні, міжнародні переговори щодо завершення війни та роль кримськотатарського народу в обороні та розвитку України – в інтерв'ю РБК-Україна розповів лідер кримськотатарського народу, народний депутат України Мустафа Джемілєв.

Основні теми розмови:

• Кримське питання після СРСР та "Народний рух"
• Окупація Криму та розмова з Путіним
• Обшуки та репресії в Криму
• Кримські татари в армії та при владі
• Турція, Ердоган та переговори
• Деокупація Криму

26 лютого 2014 року під Верховну Раду Криму вийшли тисячі кримських татар та українців, щоб зірвати спробу Росії захопити півострів. Ця дата в Україні стала Днем опору окупації Криму. Незважаючи на те, що агресор все ж захопив півострів, кримські татари залишаються вірними Україні.

"Коли ще до повномасштабного вторгнення я говорив про те, що 95% кримських татар підтримують Україну, мені з Криму телефонували і запитували, звідки я знаю, що 5% не підтримують Україну. От цих колаборантів можна по пальцях перерахувати", – розповідає в інтерв'ю РБК-Україна Мустафа Джемілєв, лідер кримськотатарського народу.

З Мустафою-ага ми спілкувалися саме в той час, коли проходила Мюнхенська конференція безпеки, президент США Дональд Трамп встиг поговорити з диктатором Путіним, а Україну почали примушувати до підписання кабального варіанту угоди про критичні мінерали. Тому під час бесіди обговорили, як розвиваються події навколо України, яку роль кримські татари відіграють і можуть відіграти в дипломатії України, зокрема на Близькому Сході та в Туреччині. Поговорили і про місце кримських татар у процесі становлення сучасної української держави. Все це – через призму життя самого Мустафи Джемілєва.

Далі – скорочена текстова версія інтерв'ю. Повна запис бесіди – на YouTube-каналі РБК-Україна.

– Зараз у світі відбувається активна, бурхлива дипломатична діяльність щодо завершення війни в Україні. Ви за своє життя бачили кілька таких переломних моментів. Як нинішні події виглядають з точки зору вашого досвіду?

– Одним словом, сказав би, що тривожно. Президентом США обрано несистемну людину. Від нього можна чекати чого завгодно. Але, слава Богу, Сполучені Штати – це не султанат. Не все там робиться, як захоче президент. Там є Конгрес, там є демократія. Тому особливого песимізму немає. Тим не менш, пролунали заяви, що Трамп розмовляє і збирається зустрічатися з військовим злочинцем, який у розшуку. Звичайно, це не з приємних. Ну, подивимося.

Кримське питання після СРСР та "Народний рух"

– У 1998 році ви стали народним депутатом, але ще до цього зблизилися з партією "Народний Рух України" та її лідером Вячеславом Чорноволом. Які у вас спогади про нього?

– Я з ним переписувався ще під час заслання. Про нього я дізнався з нашого підпільного самвидавівського видання – "Хроніки поточних подій". Вперше, по-моєму, я його побачив у 1988 році, коли посольство Сполучених Штатів запросило до себе на коктейль усіх дисидентів. Коли його заслали в Якутію, я також був у сусідньому районі. Якутія – величезна територія, відстань між нами було десь 500 км. Ми переписувалися з ним.

– Ваше спілкування продовжилося і після проголошення незалежності України?

– Так, ми потім познайомилися, він приїжджав до Криму. Взагалі "Народний рух України" з усіх політичних сил найбільш активно підтримував кримських татар. І потім, коли вони прийняли програму, в ній чітко було записано, що Крим має бути національно-територіальною автономією на основі принципу права на самовизначення корінного народу на своїй території, тобто національно-територіальною автономією кримськотатарського народу.

З Вячеславом Чорноволом ми їздили на інавгурацію президента Аслана Масхадова в Чечню. Це був 1997 рік. Він говорить: взагалі кримським татарам потрібно було б свого представника у Верховній Раді, у нас вибори, і обов'язково "Народний рух" пройде – досить впливова політична сила – і я включу вас у свою першу десятку.

У нас була така цікава розмова. Не секрет, що тоді, щоб потрапити в прохідну частину списку, потрібно було платити. По принципу, якщо ти дуже впливовий і за тобою голоси, то без грошей можна. От якщо недостатньо (впливовий, - ред.), то потрібно внести суму. І тоді, по-моєму, вартість була близько двох мільйонів доларів – стати депутатом.

Я кажу: ти, Вячеслав, краще сухим пайком дай мені ці два мільйони, мені тут нічого робити. А він – ні, ти повинен бути депутатом. От у 1998 році я вперше став депутатом.

– Які були думки у Верховній Раді щодо Криму? Тоді ж було багато дискусій про те, чи потрібна автономія в Криму або він має бути інтегральною частиною України.

– Ми чітко дотримувалися принципу, що має бути національно-територіальна автономія. Ми проти культурної автономії, тому що це земля кримськотатарського народу. Там була наша державність, ми хочемо бути національно-територіальною автономією в складі української держави. Ось це все, точка, більше нічого. І, звичайно, в цьому нас всебічно підтримував "Народний Рух України".

Але вони завжди були в меншості в парламенті. Перший час особливо сильною була Комуністична партія, потім Партія регіонів. Але ми ж постійно були тільки з "Народним Рухом України". І я пам'ятаю, коли ми розглядали питання відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою. Дискусії були у Верховній Раді, але не пройшло. І я пам'ятаю, Петро Симоненко, лідер Комуністичної партії, виступав проти відновлення наших прав. У нього були такі слова, що кримські татари повинні бути вдячні Сталіну за те, що він їх усіх не розстріляв