Людмила Черенько: Рівень бідності катастрофічно зростає, проте люди не звертаються за соціальною допомогою.

В Україні зростає рівень крайньої бідності, але до кінця 2024 року найгірші прогнози економістів не справдяться, кажуть в Інституті демографії. Про зарплати українців, дефіцит працівників та вакансій і про те, чи допоможуть пільги та виплати повернути біженців з-за кордону – в інтерв'ю доктора економічних наук Людмили Черенько.

Перший рік війни став шоковим для економіки та добробуту українців. Але згодом фахівці зрозуміли, що економіку країни вдалося втримати. Хоча до кінця 2024 року зростають ціни практично на все – і на продукти, і на різні послуги, а ринок зіткнувся з дефіцитом кадрів, ми поступово почнемо виходити на "довоєнний" рівень за багатьма показниками. Але дуже насторожує, що зростає рівень крайньої бідності.

Таку думку висловлює доктор економічних наук, завідувачка відділом досліджень рівня життя населення Інституту демографії та соціальних досліджень Людмила Черенько. В інтерв'ю РБК-Україна вона розповіла, чи стали українці за 2024 рік біднішими, як змінилися зарплати та хто з біженців першим почне повертатися додому, коли закінчиться війна.

– Рік тому ви говорили, що за 2023-й і макропоказники, і показники по зарплатах виявилися кращими, ніж очікувалося, а сам рік закінчився несподівано позитивно. Що ви зараз можете сказати про 2024-й? Справдилися ваші прогнози?

– На жаль, прогнози щодо війни не дуже справджуються. Ми все ж сподівалися, що в 2024 році вже будемо більш упевнені в ситуації, що зможемо робити економічні прогнози, спираючись на конкретну ситуацію на лінії фронту. Але зараз є приємна економічна новина: економіка не впала. Економіка працює, і це великий плюс.

Можна багато сперечатися про те, що люди ведуть себе так, наче в країні немає війни – ходять в кафе, в театри. Насправді це підтримує економіку. Я не військовий експерт і не знаю, як це вплине на хід війни, але якби люди цього не робили, якби ми всі донатили на війну і перевели економіку на військові рейки, для економіки це був би смертельний вирок.

Я завжди кажу: немає економіки – немає країни. Ми цікаві партнерам як країна, поки жива наша економіка.

– "Економіка впала" – якби це сталося, як би це відчули люди?

– Навіть за чіткими економічними критеріями це буває важко зрозуміти. Тому що може бути різке падіння ВВП, але це не означає падіння економіки. Вона може через рік-два відновитися, а можливо, прийти ще й до кращих показників. В історії нашої економіки були дивовижні приклади, коли ми швидко відновлювалися. Навіть гіперінфляція, коли гроші втрачають свою вартість, ще не означає смертельний вирок для економіки.

Сьогодні нам допомагають частково компенсувати дефіцит бюджету країни-партнери, беруть на себе частину соціальних витрат. Але зовсім інша справа – коли бюджет країни практично не наповнюється її громадянами. Що було б показником падіння економіки? Якби люди перейшли фактично на натуральне господарство. У 90-ті ми частково це вже відчували.

Фото: Якби економіка реально впала, люди б перейшли на натуральне господарство та обмін товарів, – Людмила Черенько

Це було б, якби люди стали сподіватися виключно на те, що виростять вони самі або їхні родичі на присадибній ділянці. Коли всі послуги домогосподарство не буде купувати, а здійснювати самостійно. Тобто, коли все спускається на рівень натурального господарства, люди приходять до обміну товарами.

Поки у нас працюють кафе, люди ходять в кінотеатри, будинки побуту – все це ознака того, що економіка існує і працює. Коли є можливість давати робочі місця іншим, а не виробляти все всередині домогосподарства.

І це справді дуже хороша новина. Адже така повномасштабна війна, за нашими підрахунками, мала б сильніше по нам вдарити. Наведу приклад. У перші роки російсько-української війни (2014-2015 – ред.) бідність зросла з 16,3 до 51,9%. Один-два роки війни, і ми отримали трьохкратне збільшення масштабів бідності. Бюджет фактично був порожнім. А ця фаза війни ще більш масштабна, і можна було очікувати набагато гіршого. Ми могли б очікувати, що бідність зросте неймовірно навіть до 80-90%. Але цього не сталося.

Що ми маємо зараз? Ви знаєте, що Госстат зупинив всі обстеження (дослідження – ред.) на період воєнного часу, і ці роки ми не можемо за офіційною статистикою дізнатися, що відбувається на рівні домогосподарств. Але в кінці 2023 року за підтримки ЮНІСЕФ, це дитячий фонд ООН, провели дослідження умов життя українських домогосподарств за методологією, наближеною до методології Госстату.

На початку повномасштабної війни, в квітні 2022 року, ми будували три можливих сценарії розвитку подій, зокрема, за прогнозом бідності. І виявилося, що за підсумками 2023 року ми пішли за сценарієм, більш близьким до оптимістичного. Між середнім і оптимістичним.

Рівень бідності за доходами нижче фактичного прожиткового мінімуму зріс в 1,7 рази. Був у 2021 році 20,6%, став у 2023 35,5%. Це, звичайно, дуже великий ріст, але він не такий критичний, яким би міг бути під час такої широкомасштабної агресії проти нашої країни.

Але під час війни відбувся значний ріст крайньої бідності. Офіційний прожитковий мінімум, який закладається в бюджетні розрахунки (в 2024 році прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 2 920 грн – ред.), ми інтерпретуємо як крайній предел бідності, межу фізіологічного виживання.

У 2021 році людей, які мали доходи на такому рівні, у нас було 1,3%. Фактично в межах статистичної похибки. Якби не повномасштабна війна, то в 2023 році ми б взагалі цю цифру не зафіксували. Але в 2023 році таких людей виявилося майже 9%, відбувся семикратний ріст.

В першу чергу