Історик Анатолій Подольський: Сталінська диктатура також несе відповідальність за Голокост, влаштований нацистами.

Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту щорічно відзначається 27 січня, в день звільнення в’язнів нацистського концтабору Аушвіц у польському місті Освенцим у 1945 році. Цього дня вшановують мільйони євреїв та інших жертв нацистського терору, щоб зберегти пам’ять про трагедію та запобігти повторенню подібного жаху в майбутньому. Про трагедію Голокосту, радянську цензуру та сучасну війну РФ проти України РБК-Україна розповів історик Анатолій Подольський.

Під час Другої світової війни нацисти разом зі своїми союзниками та колабораціоністами проводили масові розстріли та нелюдські вбивства євреїв у багатьох населених пунктах окупованої Східної Європи. У гетто, трудових та концентраційних таборах, а також під час масових страти на місцях загинуло близько 6 мільйонів євреїв.

Історію трагедії Голокосту в СРСР замовчували: там панував антисемітизм, через що євреї змінювали прізвища, були змушені відмовлятися від своєї культури та мови, боялися говорити про своє походження.

Історію Голокосту на території України почали вивчати лише з моменту здобуття незалежності. За роки досліджень відомо, що під час нацистської окупації в роки Другої світової війни в межах сучасних кордонів України – від Львова до Луганська, від Чернігова до Симферополя – загинуло близько 1,5 мільйона єврейських чоловіків, жінок, дітей.

Під час Голокосту людей вбивали лише за те, що вони народилися євреями, лише за те, що вони писали справа наліво і надягали капелюхи там, де християни їх знімали, говорить історик і директор Українського центру вивчення історії Голокосту Анатолій Подольський.

В інтерв’ю РБК-Україна він згадав сімейну історію трагедії в Бабиному Яру, де загинули його родичі, і розповів, який новий контекст набувають злочини нацизму під час сучасної війни України з російськими окупантами.

– Анатолію, наскільки історія Голокосту досліджена з точки зору цифр? Чи значно різняться оцінки, скільки євреїв вбив нацистський режим?

– Голокост, як і Голодомор, сталінські злочини, злочини комуністичного та нацистського режимів проти України, проти європейської спільноти, єврейської зокрема – ці злочини почали насправді вивчатися в Україні після того, як наша країна стала суверенною, незалежною. Доля українських євреїв – це частина історії України. І її не можна розглядати окремо.

Щоб зрозуміти жах, який відбувався, ми вивчаємо долі військовополонених, примусових робітників, долю людей, які були під окупацією, українців, євреїв і представників інших національностей. Все це важка історія України минулого століття, історія народу в той час без держави. Ми були бездержавним народом і боролися, перебуваючи під радянською диктатурою, під нацистською. Тому це частина історії України часів Другої світової.

Відкрито вивчати українська історіографія почала після 1991 року. За цей період у нас є досягнення: є регіональні дослідження про місця пам’яті, про місця масових поховань, є дослідження про Праведників народів світу, є персональні історії.

Пишуться дисертаційні дослідження, виходять збірники документів, є інституції, професійні журнали, які займаються цією темою, як частиною історії України, не чужою. Українські євреї, як і інші люди – це також частина нашої культури. Ці люди тисячі років жили тут, на кладовищах поховані багато поколінь.

Щодо цифр – стільки людей було вбито під час Голокосту, Голодомору, в ГУЛАГу. Стільки людей було вбито диктаторськими режимами, і, на жаль, ми не відновимо імена всіх.

Як результат більш ніж 30 років досліджень української та закордонної історіографії, ми можемо обережно говорити про близько півтора мільйона єврейських жінок, дітей і чоловіків, які загинули в роки нацистської окупації України під час Другої світової війни – окупації 1941-1944 років у сучасних межах України: від Львова до Луганська, від Чернігова до Симферополя.

Були знищені єврейські громади, людей вбивали не за опір режиму, не за відмінність політичних поглядів. Людей вбивали лише за те, що вони народилися євреями. Лише за те, що вони писали справа наліво і надягали капелюхи там, де християни їх знімали. Це була жахлива антисемітська політика Третього Рейху, яка стала державною політикою.

В нацистській Німеччині, а потім в окупованих нею країнах люди, які переслідували євреїв, отримували дивіденди та підтримку. А люди, які рятували євреїв, піддавалися переслідуванню та знищенню з боку нацистської диктатури.

– Які єврейські громади в Україні найбільше постраждали?

– Найбільші єврейські громади, єврейське населення були у Львові, Одесі, тодішньому Дніпропетровську, Харкові, в Києві. Більшість громад були знищені. І Бабин Яр – це також і символічна назва місць розстрілів по всій країні.

На сьогодні дослідники кажуть, що відомо про близько 2 тисяч місць масових поховань українських євреїв, які були вбиті під час нацистської окупації. Тобто місця масових вбивств євреїв, "Бабині Яри", є по всій Україні. А євреїв західної України депортували в табори смерті, які створили німецькі окупанти на території Польщі. І там вони гинули. І тому ми говоримо зараз про таку велику цифру.

Через вбивство євреїв нацистами по всій Україні багато міст залишилися без єврейських громад. Тому що в усіх громадах на момент приходу в Україну Вермахту та СС, були вбиті люди, які тут залишалися.

Але завдяки українцям, які рятували євреїв, своїх сусідів, співмешканців, люди виживали під час нацистської окупації – завдяки Праведникам народів світу. Вони вижили завдяки неєвреям, які жили на території України – українцям, полякам та іншим, які рятували їх