Ігор Клименко: Безпека в державі буде під загрозою, якщо в містах не залишиться поліцейських.

Журналісти РБК-Україна відвідали прифронтову територію разом з міністром внутрішніх справ Ігорем Клименком. Про роль поліції на фронті, комунікацію міністерства з ТЦК, обіг зброї та загальну безпеку в країні міністр розповів в інтерв'ю РБК-Україна.

Велика війна триває вже майже три роки, і прифронтові території України поступово перетворюються на одне безкрає спалене поле. Десь ще стоять міста – вони живуть, відкривають кав'ярні та вішують новорічні гірлянди вздовж розстріляних вулиць. Залишки місцевих у містах Донецької області розбавляє велика кількість військовослужбовців. Для них місто в 10 км від зони бойових дій – спокійна територія.

Частина цих військових служить у підрозділах Міністерства внутрішніх справ, серед них – і поліцейські. Сьогодні їх близько 10 тисяч, і вони служать разом з військовими на лінії фронту. Періодично він проводить наради – заслуховує доповіді командування про оперативну обстановку, плани ворога, дії наших бійців. Спілкується з поліцейськими та військовослужбовцями, нагороджує їх державними та відомчими нагородами.

Редакція РБК-Україна кілька місяців просила МВС про можливість взяти інтерв'ю у Клименка. В результаті журналістам запропонували поїхати з ним на прифронтову територію. За півдня ми встигли побувати в Харківській та Донецькій областях, поговорити з військовими, евакуаційною групою "Білий ангел" і, власне, з самим міністром.

"Поліція воює в самому пеклі"

Дорога від Києва до Харкова – одна з найкращих трас у країні, тому момент, коли ти опиняєшся в одному з прифронтових міст (назву писати заборонено з міркувань безпеки – ред.), особливо контрастує з відчуттями в блискучому обласному центрі. Незважаючи на те, що його також регулярно обстрілюють, Харків, здається, взагалі не зупиняється. Тут все по-іншому.

Одна частина міста намагається жити, але їй очевидно важко – вздовж вулиць більшість дверей до нотаріусів, салонів краси та ювелірних магазинів закриті брудно-білими роллетами і заколочені дошками. На їх фоні особливо жизнеутверджуюче виглядає велика, місцями прим'ята ялинка, яку місцеві витягли на середину вулиці і прикрасили паперовим конфетті.

Інша частина міста похмура і майже покинута. Тут фактично не залишилося цілих будинків, лише купи бетону та арматури. Росіяни почали обстрілювати місто вже після деокупації, як і Херсон, наче ображаючись, що люди були раді від них позбутися.

0 Ми заїжджаємо в місце, де нас чекають нацгвардійці та прикордонники, зокрема, бійці Краматорського прикордонного загону "Форпост". Чоловіки у формі стоять у підвальному приміщенні та чекають, коли до них зайде Ігор Клименко. Вони тихо переговорюються між собою та жартують, а потім бачать камери і трохи виправляються, приймаючи серйозний вигляд.

Один із військових – молодий нацгвардієць з позивним "Кощей" погоджується дати коментар. Він пішов на війну 28 лютого 2022 року, тому що "хочу чи не хочу – треба збиратися". "Кощей" виглядає втомленим і сонним, бо тільки повернувся з лінії фронту. На запитання про те, чи перестали його дивувати дії росіян, він хмурить лоб.

– Чесно, я вже перестав дивуватися, у них в голові така каша, вони можуть учудити що завгодно. У них, як завжди, імперіалізм – чим більше територій захопити – тим краще, а потім знищити їх. Ну, як у них, в принципі, і виходить.

Клименко заходить до військових, і звучить команда "Струнко". Після невеликої промови чоловіки підходять до міністра, отримують нагороду і кажуть "Служу українському народові". Фраза звучить на різних інтонаціях і різними голосами, але незмінно викликає сльози. На вулиці у нас є перша можливість задати Клименку кілька запитань.

– Як ви думаєте, яка у росіян мета? Вони, здається, не хочуть сідати за жоден стіл переговорів.

– Росіяни максимально хочуть просунутися, максимально нас знищити. Якщо вони не можуть зламати дух наших бійців, вони ламають дух наших громадян. І сьогоднішні обстріли ракетами різних типів показують їх наміри. Сьогодні противник використовував ракети з касетними боєприпасами, це ускладнило ліквідацію обстрілів. Було ще темно на вулиці, ми запускали наших саперів спочатку, а потім вже ГСЧС.

1 Ми рухаємося далі. В Україні процес мобілізації проходить відверто не дуже вдало. Про це дуже красномовно свідчить шквал критики на адресу як співробітників територіальних центрів комплектування, так і самих поліцейських, які ходять по "рейдам" разом з ними. Відтак у людей періодично виникає претензія до правоохоронців – чому вони самі не на фронті, якщо закликають інших?

– Скільки поліції на фронті і що ви можете відповісти людям, які говорять про те, що вся поліція повинна бути в зоні бойових дій?

– Ви сьогодні могли переконатися, що у нас на лінії бойового зіткнення знаходяться підрозділи Національної гвардії, прикордонники та Національна поліція. Сьогодні були два командира підрозділів саме НПУ, підрозділи, які вже кілька місяців знаходяться безпосередньо в самому пеклі в Силах оборони. Це і наші спеціальні підрозділи, і Лють, і зведені підрозділи, які воюють спільно з Нацгвардією. Це тисячі поліцейських.

– Скільки в процентному співвідношенні?

– 10%. Близько 10 тисяч поліцейських – це комбати, які знаходяться на лінії фронту.

– А більше можна?

– 25 тисяч у нас знаходяться постійно в зоні бойових дій. Ми займаємося евакуацією людей, займаємося роботою на блокпостах. Великий спектр робіт поза поліцейською діяльністю. 40-45 тисяч постійно знаходяться в зоні бойових дій та прифрон