Директор музею Майдану Ігор Пошивайло: Небесна Сотня – це перші герої війни з Росією.

Під час Революції Гідності на Майдані в 2013-14 роках постраждало 2,5 тисячі осіб. Протягом протестів силовики вбили 107 учасників Майдану. Більшість з них загинула з 18 по 20 лютого. Пізніше загиблих у ті дні борців за Україну назвали Небесною Сотнею. Про важливість пам'яті цих подій і їх переосмислення під час війни – в інтерв'ю директора музею Майдану для РБК-Україна.

20 лютого Україна вшановує день пам'яті Героїв Небесної Сотні – на честь усіх, хто віддав життя за свободу та європейське майбутнє країни під час Майдану 2013-2014 років. Цей день – одна з чорних дат Майдану. 20 числа лише за один день загинуло 48 мирних учасників протестів і 4 правоохоронці.

Революція Гідності стала одним із ключових подій сучасної історії України і символізує боротьбу за свободу. Значення цих подій з війною лише посилилося: Майдан 11 років тому став точкою неповернення у відносинах з російським режимом і об'єднав суспільство в боротьбі за своє майбутнє без впливу імперії.

Генеральний директор музею Майдану Ігор Пошивайло розповів РБК-Україна, як сприймають події Революції Гідності під час великої війни, які сторінки нашої історії варто вважати переможними і чи вдалося Україні завоювати те, за що віддали свої життя люди на Майдані 11 років тому.

– Ігор, чи бачите ви згасання інтересу до тем Майдану, коли вже пройшло 11 років з моменту цих подій?

– Така тенденція спостерігалася до повномасштабного вторгнення. А зараз, навпаки, є значний інтерес до цієї теми. Зараз бачимо спроби зрозуміти глибше, що відбувалося тоді, яке відношення події Революції Гідності мають до теперішнього часу. Які важливі уроки були вивчені, який досвід ми здобули.

Навіть наші закордонні партнери почали втрачати політичний інтерес до Майдану через три роки після нього. А зараз, навпаки, ми маємо великий попит на виставки та екскурсії, на які приходять іноземці, керівники держав, політики, високі делегації, представники країн ЄС. Особливо 21 листопада та 20 лютого.

Тому Музей Майдану, як один з активних учасників формування політики і культури пам'яті, намагається максимально показувати спадкоємність нашої боротьби за незалежність і свободу, позиціонувати Небесну Сотню як перших героїв російсько-української війни. Оскільки взимку 2014 року відбувся перший переможний бій у битві, яка триває й сьогодні. Майдан і сучасна війна – це не окремі події, а єдиний процес реагування України на агресію РФ – потенційну або фактичну. Це дуже важливо усвідомлювати.

Спадкоємність цієї боротьби підтверджується і тим, що мирний опір беззбройних громадян перетворився на збройний опір агресії Кремля. Це єдиний масштабний екзистенційний процес, який триває досі.

Тому я не вважаю, що інтерес до Майдану спадає. Потрібно також розуміти, що драматичні події на Майдані перекриваються іншими травматичними подіями війни, загибеллю воїнів, мирних громадян.

Тому ця біль, емпатія до загиблих – все це зараз відбувається у дуже чутливій формі. І будь-якій адекватній людині важко витримати таку тривалість трагічних подій, важко витримати такі величезні масштаби горя. Зараз чутливому громадянину активно відвідувати комеморативні заходи, які сьогодні існують в Україні, надзвичайно важко.

Майдан і сучасна війна – це два нерозривних події, – директор музею Майдану Ігор Пошивайло

Давайте поглянемо на наш історичний календар. Ми постійно, цілий рік, майже кожного дня відзначаємо складні події. Приурочені Голодомору, репресіям і розстрілам, жертвам Другої світової війни. А ще – Чорнобиль, потім Майдан, велика війна. Тому я б не говорив про згасання інтересу до нашої сучасної історії. Це перенасиченість людської психіки сьогодні травматичними подіями.

Схожу ситуацію, до речі, помічали на першу річницю Майдану в листопаді 2014 року. Ми зробили тоді важливу виставку в Музеї Івана Гончара, де арт-кураторами були Влодко Кауфман і Катерина Ткаченко. І побачили, що учасникам подій, самим майданівцям, було важко її відвідувати. Виставка знову пробуджувала біль, переживання за загиблих, за поранених. Це нормальні процеси, пов'язані з людською психікою і пам'яттю.

Але така ситуація не означає, що ми повинні менше говорити на цю тему. У ці пам'ятні дні на Алеї Героїв Небесної Сотні ми приймали близько 40 школярів, які прийшли на екскурсію. Їхні вчителі підготували для них квести. Запитували дітей, знають ли вони, скільки героїв у Небесній Сотні, скільки років наймолодшому і скільки років найстаршому. Я був приємно здивований, що діти все це добре знають, орієнтуються в цій інформації, приходять і вшановують пам'ять героїв.

Сьогодні в умовах великої війни ми також не повинні забувати або зменшувати роль наших співгромадян, які без зброї в руках мужньо і самопожертвенно вийшли на Майдан протистояти діям злочинної влади і силовикам. Їх боротьбу зараз продовжують їх побратими, які були тоді на Майдані, а вже зараз – на війні. Також серед наших воїнів сьогодні на фронті відважно воюють ті, хто на Майдані не був, тому що в той час вони були ще зовсім юні, тому важливо актуалізувати і для них подвиг Небесної Сотні.

Звичайно, це різні рівні боротьби, але зв'язок між Майданом і війною цілком очевидний – це і глибина нашого громадянського і військового подвигу як реакція на посягання на пораблення України. Це не якийсь спонтанний протест, а усвідомлений вибір громадян чи в громадянській формі, чи у військовій, всіма способами захищати Україну.

– З якими історичними подіями нашої країни ми можемо пов'язати події Майдану і жертву героїв Небесної Сотні? З історії виглядає так, що це етап продовження боротьби, яка була у нас і кілька століть тому