Анна Ризатдінова: У нового покоління українців патріотизм просто зашкалює.

Анна Ризатдинова в великому інтерв'ю РБК-Україна розповіла про свій шлях у спорті, найважчі моменти в кар'єрі, особистому житті, політичних амбіціях та майбутньому української художньої гімнастики.

Художня гімнастка Анна Ризатдинова - одна з найуспішніших українських спортсменок. Вона чемпіонка світу, призер Олімпійських ігор і приклад для багатьох молодих спортсменів. Навіть її колеги називають Ризатдинову "залізною леді" за її трудолюбство, рішучість і принциповість.

Анна народилася в Симферополі. І постійно підкреслює, що кримські корені - важлива частина її ідентичності та історії успіху. Вона вірить, що окупований Росією півострів найближчим часом повернеться в Україну, і сотні тисяч людей, які так само, як і вона, після 2014 року були змушені покинути свої домівки, повернуться на малу батьківщину.

Зараз зірка успішно розвиває власну Академію гімнастики в Києві, передаючи свій досвід та надихаючи нове покоління українських гімнасток, самостійно виховує сина, з'являється на різних шоу та займається громадською діяльністю.

В інтерв'ю РБК-Україна Ризатдинова розповіла про юність і професійний шлях, власну академію, проблематику українського спорту, а також поділилася амбіціями, секретами краси та розповіла, чому її серце досі вільне.

– Хотілося б почати з розмови про вашу академію з художньої гімнастики. Плануєте розширювати діяльність, скажімо, створюючи філіали в інших містах або, можливо, навіть країнах?

– Спочатку, після її відкриття, я дуже хотіла розширюватися по Україні, створюючи нові філіали, але згодом зрозуміла, що це не просто спортивний зал, де є дизайн, обладнання, стиль і так далі. І ти не можеш як франшизу продавати її. Все ж тут усе саме пов'язано зі мною. Я є обличчям академії, завдяки якому діти з батьками приходять вчитися. Саме тому я розумію: щоб академія добре працювала і приносила результат, все ж треба фокусуватися на Києві.

Зараз у нас відкрито три маленькі локації і одна велика. І з ними доводиться досить часто возитися, тому що практично кожного місяця з'являються нові виклики. Спочатку потрібно знайти зал з дуже високою стелею, бомбосховище, а ще - наявність генератора, наявність постійного світла... Також постійно щось відбувається і приймаються відповідні рішення, щоб у залах було тепло, були вільні години оренди залу та можливість у всіх дітей відвідувати заняття, незважаючи на постійне зростання цін на все.

– Які ваші амбіційні цілі по ній?

– Амбіційні плани в нас завжди. Наприклад, зараз одна з основних цілей - показувати високий рівень на чемпіонатах України та Києва. В той же час для мене найголовніше, щоб це був не просто результат заради результату, тому що я знаю зворотну сторону, я знаю, як амбіції ламають дітей і як важливо дбати про їхнє ментальне здоров'я.

Тому, можливо, деякі процеси будуть йти не дуже швидко, але я і моя команда будемо мати впевненість, що діти щасливі і в хорошому ментальному стані. Для нас це дуже важливо.

– Ви розповідали, що коли ви тренувалися, то не залишалося часу на особисте життя, що Альбіна Миколаївна Дерюгіна була дуже суворою... Чи були конкретні моменти, коли ви серйозно думали все кинути і не займатися гімнастикою?

– Я дуже часто хотіла кинути гімнастику і закінчити професійну кар'єру. Але я розумію і розуміла, що це частина процесу, інакше й бути не могло, адже, справді, 24 години на добу, 7 днів на тиждень у мене була тільки гімнастика. І саме тому, що фокус і все життя будувалося навколо цього виду спорту, мене, очевидно, і "накривало". У мене була дуже амбіційна мета. А через те, що не було якоїсь розрядки і можливості переключитися на інші сфери життя, відбувалися такі не дуже хороші процеси. Але потрібно розуміти, що це частина шляху, який потрібно пройти кожному, хто на нього стає.

Анна Ризатдинова в дитинстві (фото надані гімнасткою)

– Які елементи зі школи Дерюгіних, вихованкою якої ви є, використовуєте в своїй академії, а від яких категорично відмовилися?

– Я носій цієї школи, чим дуже пишаюсь, адже завдяки її підходам ми змогли в досконалості оволодіти великою кількістю надзвичайно складних елементів, намагаючись тепер цей досвід і унікальні знання передавати наступним поколінням.

Від чого відмовилася? Не те, щоб відмовилася, але трохи використовую інший підхід до дітей. Адже, враховуючи пройдений мною шлях, я розумію, що значить бути тренером і що ти при цьому відчуваєш, і що значить бути гімнасткою, і що людина при цьому відчуває.

Тобто змінюємо підходи викладання і адаптуємося під нові покоління дітей. Те, що раніше було нормою, тепер необхідно змінювати, трансформуючи в нові правила. Тому змінюємо саме ставлення.

– До речі, багато спортсменів згадують, що раніше тренери (в різних видах спорту) були суворими і з високими вимогами, і саме це допомогло їм досягти тих висот, які вони мають. Не здається вам, що зараз наставники дуже "нянчаться" з атлетами, а тому сучасне покоління не викладається на повну, не відчуває якоїсь відповідальності за результат перед уболівальниками та країною?

– Як я вже говорила, покоління справді змінилося, тому і підхід має бути на 100% іншим до дітей. Але я не можу сказати, що результати і досягнення стали меншими. Я бачу нових видатних спортсменів, молоде і дуже талановите покоління. Так, згодна з тим, що фанатів справді мало, але є дійсно дуже талановиті спортсмени.

Як показали останні Олімпіади, навіть в умовах війни у нас дійсно дуже класний результат. А якщо ми говоримо про фанатизм, то треба показувати і розповідати більше про спорт.

Наприклад, я в своєму дитинстві точно бачила приклади: це і Лілія Подкопаєва, і Катерина Серебрянська, і Анна Бессонова. І я росла на цих прикладах. Тому вважаю, що ми повинні більше розповідати історії і шлях успіху спортсменів. Дуже хотілося б, щоб діти і підлітки хот