Впродовж двох років повномасштабної війни в Україні значно зросла кількість людей зі встановленим діагнозом посттравматичний стресовий розлад (ПТСР). За даними Національної служби здоров’я України , якщо у 2021 році діагноз ПТСР був встановлений 3 167 українцям та українкам, то у 2022 році — уже 7 051, у 2023 році — 12 494 людям.

Однак, власне ПТСР, за різними оцінками, може розвиватися лише у 12–20% людей, які пережили травматичну подію або були її свідками. Сьогодні ж кожен українець та українка тим чи іншим чином проживають наслідки травматичних подій війни. Це не ПТСР і, звісно, цю травму не побачиш неозброєним оком. Однак це зовсім не означає, що вона не болить.

«Важливо розуміти, що ми всі дуже різні та неідеальні. Кожен і кожна з нас має свою вразливість і силу. Тому, опинившись в однакових ситуаціях, ми можемо реагувати по-різному.

Хтось може пережити складний досвід без серйозних зовнішніх реакцій, і вони не проявляться виразно пізніше. У іншої людини ці реакції з`являться через певний час: відкрито (через зміни настрою, поведінки, емоційного самопочуття), чи приховано (через сни або неявні поведінкові зміни). А хтось відреагує на травматичну подію бурхливо й одразу. І тут немає правильної чи неправильної поведінки, — пояснює Валерія Палій, кандидатка психологічних наук, президентка Національної психологічної асоціації, академічна директорка програм з психології Київської школи економіки. — Єдине, що важливо розуміти: якщо людина проходить через травматичні події, це може потенційно позначатися на її психічному стані та житті».

«Не перебільшуйте, в інших буває і гірше»

Людям, які проходять реабілітацію, неодноразово доводилося стикатися з недоброзичливою, часом навіть жорстокою манерою комунікації деяких медиків та медикинь. Таку проблему було виявлено в ході дослідження, проведеного бюро стратегічного супроводу Superwise серед клієнтів та клієнток центру психічного здоров’я та реабілітації «Лісова поляна».

От, до прикладу, неврологиня, вислуховуючи скарги пацієнтки, різко перебиває її: «Не перебільшуйте, в інших буває і гірший стан!». Іншого захисника ранили слова лікаря: «Від вас — одні проблеми! Коли ви вже закінчитеся?!». Люди, що вживають такі звороти в мовленні, не вбачають у цих словах нічого критичного. Втім, ці фрази насправді є болючими для кожної людини, а тим паче — для тих, хто отримав травми, ставши на захист країни.

Трапляється також, що активувати травматичні спогади може не «гостре» слово, а якийсь запах, різкий звук чи доторк.

«Саме цей досвід міг переживатися під час травматичних подій і контакт із ним розблокує травматичні спогади. Наприклад, якщо людина була свідком вибуху й під час цього щось їла, або слухала якусь пісню, — мелодія і смак можуть стати тригерами на роки», — каже Валерія Палій. — Тому задача фахівців та фахівчинь помічних професій — бути готовими зрозуміти, підтримати, надати кваліфіковану допомогу і не ранити своєю комунікацією».

Створити обстановку, яка не травмує

Протистояти тим викликам війни, з якими сьогодні стикається українське суспільство, не навчали у школах та вишах. І, звісно, наші медики та медикині, які так само як ми всі, переживають хронічний стрес, проводять ночі в укриттях, хвилюються за рідних. Та для встановлення довірливого контакту з пацієнтами й пацієнтками вони потребують спеціальних навичок травмачутливої комунікації. Адже вони щодня працюють із людьми, недуги яких не завжди визначаються на комп’ютерній томографії чи рентгені. Травматичний досвід та його наслідки ховаються глибше. А довірливий контакт дозволить лікарям і лікаркам швидше переконувати клієнтів та клієнток обрати потрібну стратегію лікування, побудувати робочий альянс і більш комфортно почуватися у взаємодії.

Щоб допомогти медичним працівникам і працівницям із турботливою, «м’якою» комунікацією, розробили навчальний курс «Комунікація з людьми, які зазнали травми внаслідок війни». Його створили за ініціативи Міністерства охорони здоровʼя України для HealthLink.Recovery за фінансової підтримки БО «100% ЖИТТЯ» в рамках реалізації проєкту «HealthLink: Прискорення зусиль з протидії ВІЛ/СНІДу в Україні» за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Серед партнерів проєкту — Центр психічного здоров’я та реабілітації «Лісова поляна», Національна психологічна асоціація, БФ «Сильні» та Veteran Hub.

Над курсом працювали досвідчені психологині та психотерапевтки. Вони знають, як допомогти медикам і медикиням побудувати довірливі стосунки з людиною, яка отримала травму, а також створити у медичних закладах безпечне та інклюзивне середовище. Розробляли курс експертки з комунікацій стратегічного бюро Superwise.

«Цей курс дуже на часі, адже підсвічує такі моменти в комунікації, на які ми часто не звертаємо уваги. Наше суспільство проходить значні трансформації на шляху розуміння, що таке інклюзивна поведінка, як приймати різність та з увагою й повагою ставитись до будь-яких особливостей іншої людини. Кількість людей, які отримали ту чи іншу травму внаслідок війни зараз величезна, і ми маємо розуміти потреби цих людей. Лікарки й лікарі, які стикаються з людиною на прийомі, особливо потребують чітких інструментів комунікації, які враховують потреби людини, адже це може допомогти і якісніше надати послугу, і сприяє лікуванню, і збереже психічне здоровʼя самого лікаря чи лікарки», — говорить Ірина Тимощенко-Петрова, співзасновниця стратегічного бюро Superwise.

Навчання буде безоплатним і доступним на платформі Академії НСЗУ. Наразі охочі можуть заповнити форму на сайті, аби отримати посилання на проходження курсу одразу, як тільки він стане доступним на платформі. Це актуально як для лікарства, так і загалом для українців та українок, адже часом правильна комунікація рятує життя так само як правильно накладений турнікет чи проведена серцево-легенева реанімація.

Матеріал створено командою стратегічного бюро Superwise для HealthLink.Recovery за фінансової підтримки БО «100% життя» в рамках реалізації проєкту «HealthLink: Прискорення зусиль з протидії ВІЛ/СНІДу в Україні» за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Ініціатива HealthLink.Recovery спрямована на відновлення та розширення медичних послуг у постраждалих від повномасштабного вторгнення регіонах.