Кого з нас вчили хоронити друзів, знайомих ? Кого з нас вчили чекати своїх дітей з полону? Кого з нас вчили, де брати заряд енергії, коли вже немає сил ні емоційних, ні фізичних?

Єдине, що я памʼятаю зі шкільних років, це те, що треба було 20 хвилин сидіти в протигазі. До речі, я не висиділа, і отримала двійку за урок.

Інколи я прокидаюсь і думаю, що це все якийсь жахливий сон. Де ми всі беремо сили жити? Де ми беремо ресурс, коли наступає момент повного виснаження? В мене немає відповіді на всі ці питання.

Мені просто хочеться всіх обійняти, та спитати: “Як ти?”

Як ти тримаєшся третій рік на нулі?

Як ти тримаєшся, очікуючи сина, брата, чоловіка з війни?

Як ти тримаєшся і намагаєшся виховувати дітей в такі складні часи?

Як ти тримаєшся на роботі, і постійно донатиш на армію?

Як ти третій рік волонтериш, забивши болт на всі свої особисті питання?

Я захоплююсь кожним українцем. Кожним, хто воює. Кожним, хто чекає. Кожним, хто донатить. Кожним, хто рятує життя. Кожним, хто розгрібає завали після обстрілів. Кожним, хто підтримує один одного. Ви всі маєте надлюдські навики виживання.

Єдине, що хочеться запитати кожного: “Як ти?”