Сама-сама-сама-2, або Оперіція "Синхронізація"

Не встиг президент України Зеленський відкликати з Верховної Ради проєкт змін до Конституції в частині децентралізації, як президент Росії Путін, навпаки, вніс на розгляд своєї номенклатури та світової громадськості пропозиції щодо власної конституційної реформи.


Якби український законопроєкт не був жорстко розкритикований опозицією та місцевими громадами, — процеси конституційних змін у ворогуючих сусідніх країнах відбувалися би практично синхронно.

Сама-сама-сама-2, або Оперіція Синхронізація 01

"Синхронізація" історій з відставками прем’єрів в Україні і Росії лише дещо символічно "підсвітила" цей процес.

Є підстави вважати, що тут немає жодного збігу.

Протягом шести років російська влада демонструє світові маніакальне прагнення довести свою здатність, а головне – своє ПРАВО – втручатись у внутнішній конституційний устрій інших країн. І не просто силовими територіальними пошматуваннями, а псевдодемократичними квазіправовими механізмами.

Адже саме встановлення на будь-якій території свого юридичного контролю забезпечує те, що називається красивим загадковим терміном "зона впливу". Силові методи для цього не завжди й потрібні, але безперечно недостатні. І не Україні пояснювати, що таке гібридна війна.

Отже, спроби переписати українську Конституцію під впливом і в інтересах Росії здійснюються протягом останніх шести років. І Мінські домовленості в цьому процесі – лише інструмент.

Але, як показав час і досвід, – інструмент невдалий. Надто брутальний і прозорий, щоб постійною війною на Донбасі і відмовою навіть обговорювати повернення Україні вкраденого Криму імітувати добровільність конституційних поступок у країні-жертві агресії.

А імітувати добровільність українського повернення в стійло доводиться. Бо без добровільного прагнення посполитих "в Москву, в Москву" не вимальовується "адиннарод", "русскиймир" та "ісконниєзємлі", на котрих, як на трьох слонах, тримається вся претензійна черепаха геополітичної величі РФ.

Натомість визнання відсутності добровільності українців через посилання на "жидобандерівців" і "майдан як державний переворот" компрометує шестирічну нездатність "дружньої Росії" повернути в своє лоно заблукалих малоросів…

Одне слово, 9 травня 2020 року обіцяє суцільний провал.

Відкрита військова ескалація наразі заблокована очікуваним другим туром Нормандського формату.

Тож залишається традиційний швидкий засіб – спецоперація.

Отже, якби на другу частину Норманді президент Зеленський приїхав з хоча б попередньо ухваленим текстом тих змін до Конституції, які він наразі відкликав, – це можна було б чітко кваліфікувати як капітуляцію України.

Це не якась там "формула Штайнмаєра", ефект котрої залежить від контексту, в який вона буде встравлена.

Це і є сам контекст.

Оскільки в ньому закладена практична руйнація чинного територіального устрою держави.

Запис про те, що проєкт утверджує унітарність територіального устрою України, – прекрасна декларація.

Але вона не переважує таких вад, як ліквідація переліку існуючих областей, введення малозрозумілого поняття "округ", скасування/повернення згадки про Севастополь.

І найдивніше, тобто найнебезпечніше — потенційна можливість схвалювати повноваження громад та регіонів простою більшістю парламенту.

При цьому дуже детально прописані повноваження префектів. На них, зокрема, покладається весь контроль за збереженням територіальної цілісності України. Але не лише це, а й багато інших контрольних функцій. Завдяки яким формується структура такої жорсткої адмінвертикалі, що перекреслює місцеве самоврядування, заради якого і починалася вся реформа.

Але скандал у Верховній Раді, завдяки якому президент відкликав проєкт, вчинився передусім через чергову маніпуляцію текстами і порівняльними таблицями, які в традиціях турборежиму відбулись прямо в останні дні 2019 року, під час різдвяних канікул. Зокрема, в оновлений текст законопроєкту було вставлено згадку про Севастополь, відсутню в першому тексті…

Продовження подібних ігрищ уже не з простими законами, а з Конституцією, вочевидь, створює надмірні загрози. І "особливий статус" для окремих регіонів – ще не найбільша з них.

Зокрема, за певних умов, не можна виключити навіть ліквідацію в тексті Конституції цілого розділу про Автономну республіку Крим. Історія з "пропуском" Севастополя в первинному тексті проєкту – прямий натяк на це.

Не треба ж забувати, що в грудні ВР вже отримала від КС схвалення зміни до Основного закону щодо скорочення чисельності складу парламенту до 300 депутатів, які обиратимуться за пропорційною системою.

У "пакеті" із законопроєктом про "дезінтеграцію" уже у вересні 2020 року процес мав би бути завершений. А там уже й розгін нинішнього парламенту з черговими позачерговими виборами. Або після місцевих, або й замість них…

Але це вже було б обрання лише 300 депутатів. З яких всього жалюгідний 151 голос потрібен для ухвалення бозна яких статусів для бозна яких регіонів. І всього лише 200 голосів – для викреслення з Конституції самої згадки про Крим ще одним конституційним актом…

Фантастикою це можна було б вважати, якби не законотворчі дива, що творить монобільшість в турборежимі.

Сама-сама-сама-2, або Оперіція Синхронізація 02

Ну й така дрібничка.

У листопаді 2019, до Норманді, лідер ОПЗЖ Медведчук офіційно обговорив з Медведєвим та спікером Держдуми РФ Володіним міжпартійну співпрацю з "Єдиною Росією" та зустріч у широкому форматі в Європі з участю депутатів парламентів Німеччини та Франції.

І потім особисто розповів Путіну (і отримав схвалення) про намір створити у ВР групу співпраці з фракцією ЄР у Держдумі.

Це з тими, хто голосував і про введення російських військ на територію України, і про анексію Криму, і про заборону Меджлісу. З тим, хто обіцяв вихід зі складу України кількох областей.

У грудні, після Паризької зустрічі "нормандської четвірки", ОПЗЖ видала заяву про зрив президентом і його командою домовленостей у розробці пакету законопроєктів для імплементації "формули Штайнмаєра".

Щоб "неподобство" не продовжувалось, ОПЗЖ виставила вимогу введення до складу ТКГ в Мінську своїх представників.

І полякала владу України, що ініціюватиме референдум щодо довіри, як там сказано, Зе-команді, якщо та не зробить висновків до… саме так, до другого туру Нормандської зустрічі…

Така от хронологія.

Мабуть, публічна політична співпраця українських політиків з безпосередніми авторами і виконавцями агресії проти їхньої країни не є предметом карного переслідування за 111 статтею КК лише тому, що є "воєнною хитрістю" – щоб були на виду і під контролем.

У такому разі пакет законів "про народовладдя", який теж готується до початку ІІІ сесії ВР (ніби для розв’язання земельного питання), — треба зараховувати в той самий конституційний "пакет". З тими самими самогубними ознаками.

Земельно-територіальне питання на референдумі – це ще та бомба!

Тож питання, до чого тут паралельний конституційний процес Путіна – риторичне.

До того, що без зовнішнього тиску і шантажу самогубство української держави все ж не проходить. Навіть за співучасті в доведенні до такого самогубства щирих західних партнерів.

Україну в тому, що озвучив Путін, може хвилювати лише пункт про подальшу самоізоляцію Росії від міжнародного права. І не тільки щодо вже спрямованих і ще накопичуваних позовів проти РФ у міжнародні суди.

Судячи з тролінгу Путіним питання про права людини, котрим він "аргументував" намір вибірково застосовувати міжнародне право в Росії, — можна безпомилково очікувати, що терор проти українських громадян у Криму і деінде буде головним засобом тиску на українську владу. З конституційними вимогами передусім.

А "перетрахування" внутрішньої конструкції російської влади (хрестоматійний запобіжник двірцевого заколоту проти Акели, який промахується) може цікавити нас лише з точки зору, як радикально "освіжиться" репресивний апарат країни-агресора, щоб з новим завзяттям тероризувати українців, власних громадян та світову спільноту.

Результати цього штучного омолодження дряхліючої імперії та її очільника мають побачити в березні-квітні все ті ж європейські мрійники, тепер, здається, у Берліні. І побачать.

Сама-сама-сама-2, або Оперіція Синхронізація 03

А чи в "пакеті" стоятиме заготовка української територіальної дезінтеграції – залежить від України.

І хоча наразі видається, що загрози для Конституції відбито, принаймні в часовому вимірі, але поспіх Путіна примножує їхнє подальше нарощування.

І ще раз про Крим.

Приєднання Криму до Росії відбулось на базі статті 65 п.2 російської конституції, ухваленої Єльциним на референдумі ще в 1993 році.

Там заявлено про можливість "прийняття" іноземних країн до складу РФ. Так що для цього процесу Путіну не треба займатись конституційною реформою, яку б країну він надалі не збирався анексувати.

Натомість країнам Балтії, Польщі та всім іншим не завадило би звернути на це увагу.

Водночас навіть впроваджувана Путіним норма про скасування примату міжнародного права над національним може виявитись засторогою, а не стимулом для світових лідерів, які так бажають відновити з РФ "бізнес як завжди" і "діалог".

Крим був брутально вкрадений, разом із майном, надрами, шельфом і морськими обширами.

Можливо, бізнес із грабіжником і розглядається кимось із західних партнерів Путіна, як конкурентний у глобальному світі. Але це навіть не про принципи і якісь там цінності, хоч би й статут ООН.

Це про вульгарні бізнесові ризики: хто гарантує, що ви не будете наступними?

Тому Путіну передусім треба, щоб Україна сама відмовилась від Криму. І не "забула" про нього, а юридично викреслила з тексту своєї Конституції.

Тоді сумління і секьюріті західних бізнеспартнерів заспокояться. А що – "мирова угода", ну, під тиском обставин, з ким не буває…

А внутрішні російські клани, наразі не задоволені правлінням "мужа Росії", отримають компенсацію за всі свої жертви на олтар імперської величі.

Поспіх Путіна в тому, щоб не вийшло, як з газовими контрактами. Там українська сторона не відмовлялась від судових рішень, бо "мирова" укладається до суду, а не після.

Росія поспішає вирішити "кримське питання" до того, як рішення з цих приводів ухвалять міжнародні суди, а не лише міжнародні організації.

Оскільки старт сценарію "синхронізації" наразі зірвано — маємо привітати заяву спікера Верховної Ради Разумкова, що надалі текст законопроєкту про децентралізацію буде подано на загальноукраїнське обговорення.

Хоча досі не зрозуміло, що це буде за текст, і хто, власне, його готує. На сайті президента сторінка "Конституційна комісія" не відкривається…

А якщо 18 березня – напередодні Норманді та 9 травня — відбудуться ініційовані парламентські слухання про деокупацію та реінтеграцію Криму, — це буде вже проміжна перемога.

Над власним страхом, "туманом у голові" і комплексом геополітичної меншовартості.

Ірина Погорєлова, для Цензор.НЕТ

Источник: https://censor.net.ua/r3172290

Джерело статті: “https://censor.net.ua/resonance/3172290/samasamasama2_abo_opertsya_sinhronzatsya”